Глава I

Туман повністю зжер Лаврську дзвіницю і тільки потім почав повільно розповзатися містом. Він заглядав у темні вікна, клубився між химерами на Банковій, укутав бронзового гетьмана на Софійській площі та обійняв згорбленого князя з хрестом на Володимирській гірці.

Київ, похмурий і похмурий, завмер у заціпенінні, байдуже дивлячись невидящими очима в похмуру дніпровську воду. Всі звуки потьмяніли і зникли, розчинившись у в'язкій сизій масі густого туману. Зірване нервовим вітром листя збиралося в мертві зграї і летіло з пагорбів униз, до темної води, де дрібні злі хвилі, метушачись і штовхаючи один одного, поспішали невідомо куди.

Смутний осінній дощ почав щось зло шепотіти ще вночі, а вранці, коли похмуре небо лише трохи просвітліло, він тільки посилився. Дощ шкребся у вікна, крався по дахах, гуркотів і верещав у іржавих ринвах Подолу.

Старі, з колись красивими світлими фасадами, прибуткові будинки, збудовані правильними рядами, що біжать до Дніпра, тепер занепали і потемніли. Їхні дахи прогнили, а з дірявих ринв дощова вода хльостала прямо на стіни. Осінь накрила Київ темною сирою хусткою, місто якось згорбилося і потьмяніло, важко дихаючи і марно намагаючись зберегти залишки літнього тепла.

Підземелля

Жебрата горбата стара кілька разів безуспішно намагалася затягнути скрипучу тачку, завантажену всіляким мотлохом, на високий бордюр тротуару. Потуги старої привернули увагу довговолосого студента зі світло-зеленими очима. Він стояв навпроти, біля автобусної зупинки, посипаної мокрим зім'ятим листям. Його парасолька істерично сахнулася з боку в бік від диких поривів вітру, схожа на повітряного змія. Юнак байдуже спостерігав за діями жебраків, але коли стара підняла на нього повні сліз і розпачу очі, йому стало дуже соромно.

Він кинувся через дорогу, спритно підняв тачку над бордюром і поставив її на тротуар. Стара щось майже беззвучно пролепетала і, не обертаючись, повільно покотила візок. Студент зібрався вже перебігти дорогу назад, але в цей момент до його слуху долинув тихий звук – Дзинь - мабуть, щось випало з поклажі жебрачки. Він підійшов ближче: на дні калюжі, вистеленого опалим рудим листям, лежав старовинний дверний ключ з гарною кованою головкою. Юнак витяг ключ із калюжі і хотів окликнути стару, але та ніби крізь землю провалилася.

Осіннє сонце, що виринуло через похмурі хмари, послужливо посміхаючись, освітило всю Лаврську вулицю, але жебрак старої ніде не було.